27 січня 1927 року народився український дисидент і правозахисник, педагог Олекса Тихий
Український правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи Олекса Тихий народився в селі Їжівка на Донеччині 27 січня 1927 року.
Закінчив філософський факультет Московського державного університету ім. М. Ломоносова. Виступав на захист української мови.
Автор самвидавних праць «Мова народу – народ», ряду есе «Роздуми про українську мову і культуру в Донецькій області» і «Думки про рідний Донецький край». 1982 року у США вийшла книжка: Олекса Тихий «Роздуми».
Вчителював, викладаючи фізику, математику, українську мову.
Уперше заарештований КДБ у 1948 році за критику єдиного кандидата в депутати, але після «профілактики» був відпущений.
З 1950 року працював учителем біології у Новокостянтинівській школі (тепер Приазовського району Запорізької області). З 1953 року мешкав у селі Рубцове (територія колишнього Лиманського району Донецької області), викладав у школі. З 1954 року — вчитель історії у рідному селі.
Вдруге заарештований у 1957 році за «антирадянську агітацію», «наклеп на КПРС і радянську дійсність». Приводом послужили лист до Верховної Ради УРСР та стаття в газету, в яких Тихий засуджував введення радянських військ в Угорщину та критикував радянську виборчу систему. Тоді Тихий був засуджений на 7 років таборів суворого режиму і відбув покарання в Мордовії, а один рік – у Володимирській тюрмі.
Після звільнення за вироком суду на 5 років Олекса Тихий був уражений в правах, отже, працювати за фахом не мав можливості: працював монтажником, пожежником, випалював цеглу. Охоче їздив на всілякі перекваліфікації, бо це давало можливість зустрічатися з новими людьми, а також працювати в бібліотеках різних міст. Водночас підтримував стосунки з друзями по ув’язненню і правозахисниками, поширював самвидав. Тихий був зразковим носієм української літературної мови, людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.
Олекса Тихий наголошував, що держава не може нав’язувати мову спілкування, як проводити дозвілля, які читати книжки та які мати інтереси. Комсомол та суспільні табу в СРСР не можуть виховувати самостійних та відповідальних особистостей, вважав він.
Олекса Тихий багато писав про русифікацію Донеччини та необхідність відновити українську культуру, про повернення української мови в університети і школи. Виступав супротивником усілякої політики асиміляції етнічних груп. Тих, хто називає Росію своєю Батьківщиною, потрібно ганьбити, писав він у своїх «Роздумах про українську мову та культуру в Донецькій області».
«Як же розуміти того, хто живе на Донеччині в Україні, а батьківщиною має Росію? Емігрантом чи окупантом? Як би подивились на індуса чи канадця, який твердив би, що його батьківщина Англія (на тій підставі, що Індія та Канада входять до співдружності)?» – роздумував він.
Олекса Тихий був проти дискримінації за національною приналежністю, але «за» захист української мови та культури на Донбасі.
«Я для того, щоб Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів і українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів», – казав Тихий.
Із такими поглядами Олекса Тихий не міг не підтримати українських дисидентів-правозахисників, які у листопаді 1976 року проголосили про створення Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Він став її співзасновником разом із Миколою Руденком, Оксаною Мешко та іншими.
15 червня 1976 року під час обшуку у Олекси Тихого вилучений машинопис «Мова народу. Народ». Заарештували Тихого 04 лютого 1977 року за звинуваченням у зведенні наклепів на радянську дійсність та в ході слідства справу перекваліфікували на «антирадянську агітацію і пропаганду». Суд у справі Тихого – Руденка відбувся у м. Дружківка Донецької області 23 червня – 01 липня 1977 року. Як особливо небезпечний «рецидивіст» Олекса Тихий отримав максимальне покарання – 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання. Микола Руденко отримав 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Заслали Тихого до табору «Сосновка» у Мордовії.
У березні 1980 Тихого перевели у табір особливого режиму для політв'язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області, Росія). Кілька разів оголошував голодування (найдовше — 52 дні). З 1981 тяжко хворів. Помер 06 травня 1984 у тюремній лікарні Пермі.
Постановою Пленуму Верховного суду УРСР від 07 грудня 1990 року вирок щодо Тихого скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину». 19 листопада 1989 року його прах перепохований на Байковому кладовищі в Києві поряд з прахом Василя Стуса та Юрія Литвина.
У 2006 році Олекса Тихий нагороджений Орденом «За мужність» І ступеня (посмертно). У 2007 році відкрита пам’ятна дошка, присвячена Олексі Тихому у м. Дружківка, та пам'ятник в смт Олексієво-Дружківка Донецької області.
До 90-річчя з дня народження Олекси Тихого на Донеччині названо його ім’ям вулиці в населених пунктах: Костянтинівка, Олексієво-Дружківка, Дружківка, Краматорськ та Слов’янськ.
