Булінг: як захистити дитину?
Поняття «булінг» походить від дієслова «to bully», що перекладається як «залякування, цькування».
Булінг визначається діями або бездіяльністю всіх учасників освітнього процесу. До кола суб’єктів входять не лише дошкільнята, учні, школярі, а й студенти закладів професійно-технічної й вищої освіти, педагоги дитсадків, шкіл, закладів вищої освіти та всі учасники освітнього процесу й батьки.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» включає в поняття булінгу випадки економічного та сексуального насильства, насильство із застосуванням засобів електронних комунікацій. Булінгом є також насилля проти неповнолітніх чи малолітніх осіб або насилля, вчинене ними стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого завдано шкоди психічному, а в деяких випадках фізичному здоров’ю.
Ознаки булінгу, за якими відрізняють булінг від сварки чи конфлікту:
• завжди є три сторони учасників: агресор, жертва та спостерігач;
• може виникати неочікувано, коли дитина опиняється в ситуації переслідування або сама приєднується до агресора;
• негативно впливає на фізичне та психічне здоров’я всіх учасників;
• супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву дражнять, шантажують, б’ють, залякують, висміюють, псують речі, принижують, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію/фото в соціальних мережах;
• якщо відбувся одного разу, може повторюватися знову й знову; дитині важко протистояти булінгу самотужки;
• у кривдника немає розкаяння, дії булінгу усвідомлені.
Причини булінгу об’єднують у чотири групи.
1. Особистісні причини, тобто індивідуальність фізичного, психічного, інтелектуального розвитку дитини, її зовнішність, стан здоров’я, національність та ін. можуть викликати цькування щодо неї. Будь-яка «інакшість» може бути висміяна оточенням.
Часто діти можуть цькувати через те, що бажають самоствердитись і завоювати авторитет в очах колективу однокласників, аби їх боялися та поважали. Булять і через заздрість успішнішим одноліткам, і через крутіші речі, одяг, гаджети тощо.
2. Сімейні причини, наприклад, коли не налагоджено близькі стосунки, немає належної комунікації між батьками та дитиною, не приділяють їй уваги, і тому вона не може поділитися своїми проблемами.
Є випадки, коли авторитарний стиль батьківського спілкування вдома школярі переносять у колектив. Батьки занадто контролюють, кричать через оцінки, часто сварять та не дають відпочити тощо. Гіперопіка дитини позбавляє її можливості самостійно налагоджувати спілкування, розв’язувати проблеми. Якщо вдома є насильство, то дитина копіює поведінку дорослих і може сама стати кривдником або жертвою.
3. Чинники середовища. Серед них виділяють:
• ігнорування проблем закладом освіти (невизнання випадків булінгу провокує в дітей сприйняття, що це норма, або почуття безкарності);
• якщо вчитель виокремлює когось з учнів (позитивний чи негативний взірець викликає суперництво, що переростає в булінг цього учня);
• авторитарний стиль навчання провокує низьку самооцінку, агресивність, психологічний самозахист школярів; коли замість одного карають увесь клас, то це підсилює агресивну поведінку дітей;
• відсутність контролю педагогічним персоналом під час перерв, у їдальні, роздягальні тощо;
• сексуальні стосунки серед учнів/учениць стають підставою для цькування.
4. Соціальні причини – людська нерівність, нетолерантність суспільства, культурні норми, суспільні стереотипи, неконтрольований інформаційний простір (інтернет, ЗМІ, ігри, фільми тощо), що впливають на свідомість та хитку психіку неповнолітніх.
Учні та вчителі можуть допускати дискримінацію у взаємних стосунках. Соціально-економічна нерівність – розповсюджена причина цькування (діти зі забезпечених сімей ставляться зневажливо до дітей із малозабезпечених і навпаки, якщо їх більше в колективі; представники етнічних меншин, мігранти піддаються цькуванню). Жорстокість та насильство нерідко демонструють через сучасні медіа, і діти мають доступ до перегляду таких сцен. Вони імітують побачене в реальному житті, проявляють агресію до інших осіб, тварин, навколишнього середовища.
Види булінгу:
• психологічний (нанесення психологічної травми: образи, погрози, залякування, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, маніпуляції, шантаж);
• фізичний (стусани, удари, штовхання, зачіпання, ляпаси, підніжки, тілесні ушкодження);
• економічний (крадіжки, пошкодження речей та одягу, вимагання грошей або їжі чи інших предметів, примушення вкрасти);
• сексуальний (непристойні рухи, погляди, жести, прізвиська, поширення образливих чуток, знімання та розповсюдження відео з переодяганням, сексуальні жарти й погрози);
• кібербулінг (цькування та приниження за допомогою електронних пристроїв, зокрема мобільних телефонів, інтернету).
Вирішальна роль у боротьбі з булінгом у закладах освіти належить учителям, яких мають підтримувати керівництво закладу, батьки, представники місцевих органів влади та громадських організацій. Запорука протидії цькуванню – розуміння всією шкільною спільнотою того, що насильство, дискримінація та нетерпимість є неприйнятними.
Найкращою профілактикою булінгу є налагодження довірливих стосунків між учнями та в їхніх взаєминах із педагогами та батьками.
Батьки можуть допомогти дитині не стати жертвою булінгу, тобто здійснити первинну профілактику, для чого потрібно налагодити довірливі стосунки. Батьки не мають бути осторонь шкільного життя дитини: потрібно брати участь у шкільних заходах. Щоб допомогти дитині стати впевненішою в собі та знайти нових друзів, запрошуйте однокласників та знайомих, яким дитина симпатизує, якомога частіше до себе у гості. Дитині потрібне коло найближчих друзів та знайомих, які будуть її підтримкою та не дадуть образити. Допоможіть дитині стати членом учнівського колективу, а не просто ходити на навчання. Не налаштовуйте дитину проти шкільних заходів, навіть якщо вони можуть здаватися вам непотрібними.
У випадку завищеної самооцінки поясніть дитині, що цього не потрібно показувати оточуючим, бо будь-яка дитина є особистістю, має як свої успіхи, досягнення, так і поразки.
Будьте прикладом для своїх дітей: спокійно, ввічливо ставтеся до оточуючих. Важливо переконати дитину, що не потрібно боятися постояти за себе чи свого друга, однокласника, знайомого.
Важливо діяти, а не замовчувати проблему!
